вийшов із кімнати, промовила маркіза, прокидаючись із довгого безпам'яття, до своєї матері:
— Коли б якась жінка сказала мені, що має таке почуття, як я тепер доторкаючись оцієї чарки, то я б у своїй душі подумала, що вона при надії.
Пані Ґ. сказала, що вона не розуміє її. Маркіза вияснила і підкреслила ще раз, що власне в оцій хвилині мала таке почуття, як тоді, коли ходила вагітна своєю другою дочкою. Пані Ґ. сказала, що вона певно вродить генія фантазії, і засміялася. "А бодай Морфей", — додала маркіза, — "або якийсь сон із його товариства був би його батьком", — і також обернула це в жарт. Та ось увійшов полковник, розмова перервалася, а що маркізі за кілька днів полегшало, то вся та справа пішла в забуття.
Швидко по тому, якраз в пору, коли й надлісничий Ґ., син коменданта, гостив у домі, вся сім'я зазнала дивовижного страху почувши, як льокай увійшов до покою і заповів прибуття графа Ф..
— Граф Ф.! — скрикнули батько й дочка нараз; усі оніміли з зачудовання. Льокай запевнив, що бачив і чув якслід і що граф уже стоїть і жде в передпокої. Комендант зараз схопився сам відчиняти йому, і він увійшов, гарний як молодий бог, хоч трохи блідий на лиці. Коли минула сцена невимовного зачудовання і граф на закиди батьків, що аджеж він небіжчик, запевнив їх, що живий, звернувся він з дуже зворушеним лицем до дочки, і його перше питання було, як її здоров'я? Маркіза запевнила, що дуже добре, і хотіла лише знати, як він вернувся до життя? Та він, не опускаючи того запитання, відповів: що вона не сказала йому правди, бо на лиці видно сліди дивної втоми; хіба все вводить його в блуд, або вона таки нездорова й терпить щось. Маркіза, добре настроєна сердечністю, з якою він промовляв, відповіла: ну, так, цю втому, коли хочете, можна вважати слідом хоровитости, що докучала їй перед кількома тижнями; та вона не лякається, щоб це мало
