якісь дальші наслідки. А на це він, спалахнувши радістю, відповів: "І я не лякаюсь!" і додав, чи хоче вона вийти за нього заміж? Маркіза не знала, що й думати про таке поводження. Вона вся облита рум'янцем зирнула на свою матір, а ця заклопотано на сина й батька; тим часом граф, ставши перед маркізою і взявши її за руку, немов би хотів поцілувати її, повторив: чи вона зрозуміла його? Комендант сказав: чи він не був би ласкавий сісти і чемно, хоч і трохи з поважним виразом подав йому крісло. Полковниця сказала:
— Направду, ми готові подумати, що ви дух, поки нам не вияснете, як ви воскресли з могили, в яку вас зложено в П.?
Граф сів, пустивши руку дами, і відповів, що під тиском обставин мусить говорити коротко; смертельно раненого в груди його занесли до П. і там він кілька місяців боровся зі смертю; весь той час пані маркіза була його одинокою думкою; він не може висловити тієї розкоші і того болю, що зливалися в тім образі; нарешті видужавши, він знову вернувся до армії і там він відчув страшенний неспокій; кілька разів він хапався за перо, щоб у листі до пана полковника і до пані маркізи дати пільгу своєму серцю; нараз його вислано з депешами до Неаполю; і він не знає, чи звідти не вишлють його далі до Константинополя, а може навіть доведеться йому їхати до Петербургу; а тим часом йому нема змоги жити довше не залагодивши одного неминучого домагання своєї душі; і він не міг опертися напорові, щоб при своїм переїзді через М. не зробити деяких кроків з цією метою; одним словом, він бажає, щоб його ущасливлено рукою пані маркізи і просить з найбільшою пошаною і сердечно та усильно ласкавої відповіді у цій справі.
Комендант відповів по довгій павзі: що ця пропозиція, коли вона висловлена серйозно, в чому він не сумнівається, для нього дуже підхлібна. Але при смерті свого мужа маркіза О., його дочка, зареклася не виходити вдруге заміж. Та що недавно на неї впало супроти нього таке велике зобов'язання, то й не було б неможливим, що її постанова через це підлягала би
