В тім гарнім висилку пізнавши себе саму, вона раптом, немов власною рукою піднесла себе з тієї безодні, в яку зіпхнула її доля. Тривога, що шарпала їй груди, уляглася, скоро виїхала в чисте поле; вона часто цілувала дітей, цю свою любу здобич, і з великим задоволенням думала про те, яку перемогу над своїм братом здобула силою свого безвинного сумління. Її розум, сильний настільки, що не розбився в її дивнім стані, тепер піддався зовсім великому, святому та невиясненому устроєві світу. Вона зрозуміла неможливість переконати свою сім'ю про свою невинність, що мусить вибити собі це з голови, коли не хоче пропасти. Ледве минуло кілька днів по її приїзді до В., а вже її біль доразу уступив місце геройській постанові — озброїтись гордістю проти нападів світу. Вона постановила замкнутися зовсім у власне нутро з виключною пильністю зайнятися вихованням обох своїх дітей і плекати з повною материнською любов'ю дарунок, який Бог пошле їй у третьому. Вона заходилась, щоб по кількох тижнях, скоро перебуде злоги, зайнятися поправою свого гарного, через її довгу неприсутність занедбаного двору; сиділа в альтанці і, гаптуючи малесенькі шапочки та панчішки на дрібні ноженята, обдумувала, якби то їй вигідно влаштувати покої, який би найвідповідніше заповнити книгами, а в якім поставити шталюгу. І ще не минув час, коли граф Ф. мав вернутися з Неаполя, а вона вже зовсім освоїлася з думкою про вічне самітне, манастирське життя. Придверник одержав наказ не впускати нікогісінько до дому. Лише одна думка була їй нестерпною, що молоде єство, яке вона почала в найбільшій невинності й чистоті і якого початок власне тим, що був таємний, видавався їй також більше божеським, ніж інших людей, мало явитися в людській суспільності обтяжене ганебним п'ятном. Їй прийшов у голову дивоглядний спосіб відкрити батька, спосіб, від якого, коли вперше надумала його, аж шиття випало у неї з рук зі страху. Цілими ночами, проводженими в неспокійній безсонниці, вона на всі боки обертала та обзирала ту думку, щоб звикнути до її вдачі,
