Мати сказала маркізі, що завважує, як вона червоніє, коли лише гляне на широкі плечі Лєопарда. Маркіза відповіла рухом, у якому було наполовину зітхання, а наполовину посмішки: хто знає, хто нарешті д. 3-го об 11-тій годині ранку з'явиться у нас! Та чим більше наближалися до М., тим поважнішим робився їх настрій в очікуванні рішучих появ, що ще були перед ними. Пані Ґ. не зраджувалася зі своїми плянами, завела дочку, коли висіли перед домом, знову до її давніх покоїв і сказала, щоб розгостилася, а вона зараз вернеться до неї. За годину вона вернулася зовсім розгарячена на лиці.
— Ні, такий Хома! — сказала з таємною радістю в душі, — такий невірний Хома! Цілісіньку биту годину треба було переконувати його! Але тепер сидить і плаче.
— Хто? — запитала маркіза.
— Він, — відповіла мати. — Хто ж би, як не той, що має до того найбільше причини?
— Чи ж не тато? — скрикнула маркіза.
— Як дитина, — відповіла мати. — Аж мене сміх розбирав, якби я й сама не мусіла витирати собі сльози з очей, вийшовши за двері.
— І це через мене? — запитала маркіза і схопилася з місця! — І я мала би тут…
— Ані з місця! — сказала пані Ґ.. — Пощо він диктував мені такого листа? Сюди прийде до тебе, коли хоче мене бачити, доки я живу.
— Моя найдорожча мамочко! — благала маркіза.
— І не проси! — перебла полковниця. — Чого він хапався за пістоля?
— Алеж заклинаю вас!..
— Не смій! — відповіла пані Ґ. і силою посадила дочку на крісло. — І коли ще сьогодні перед вечером не прийде, то я завтра з тобою їду далі.
Маркіза назвала таке поступовання жорстоким і несправедливим. Та мати відповіла:
