Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 20. Переклади (1962).djvu/190

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Аджеж знай, — сказала вона, — що ти чистіша від ангелів, що в усьому тому, що я тобі говорила, нема нічогісінько, що моя зіпсована душа не могла вірити в таку невинність, якою ти осяяна, і що мені треба було аж цих огидних хитрощів, щоб переконатися в цьому.

— Моя найдорожча мамо! — скрикнула маркіза і повна радісного зворушення похилилася над нею і хотіла піднести її. Але мати відповіла:

— Ні, швидше не встану від твоїх ніг, доки мені не скажеш, чи можеш пробачити мені низькість мого поводження, ти прекрасна, надземна!

— Я, вам пробачити, моя мамо! Встаньте! — скрикнула маркіза, — заклинаю вас!

— Чуєш, — сказала пані Ґ., — хочу знати, чи можеш іще любити і так щиро поважати мене, як досі?

— Моя обожана мамочко! — скрикнула маркіза і сама упала на коліна перед нею. — Пошана і любов ніколи не уступлять з мого серця. Хто ж міг довіряти мені серед таких нечуваних обставин? Яка я щаслива, що ви переконалися у моїй бездоганності!

 А тепер, моя найлюбіша дитино, — сказала пані Ґ., встаючи при помочі дочки, — буду носити тебе на руках. У мене відбудеш злоги, навіть якби я мала чекати від тебе молодого княженка, то й тоді б я не заходилася коло тебе ніжніше та достойніше. Доки живу, не пущу тебе від себе. Всьому світові наперекір: не хочу ніякої чести понад твою ганьбу. Коли ти будеш добра зі мною і не будеш пам'ятати тієї безсердечности, з якою я відіпхнула тебе, я буду завжди з тобою.

Маркіза силкувалася потішити її пестощами та безкінечними заклинаннями. Та прийшов вечір і продзвонила північ, поки їй це вдалося. Другого дня, коли трохи уляглося зворушення старої дами, що вночі кинуло було її в гарячку, поїхали мати й дочка і внучата у тріумфі назад до М.. В дорозі вони були дуже веселі, жартували зі стрільця Лєопарда, що сидів спереду.