Перша битва скінчилася. Переможець стояв табором на побоєвищі. Дим з незчисленних вогнищ вився під безхмаре небо. Десь далеко, між польовими вартами і патрулями, лускали рідкі постріли.
Осторонь від властивого побоєвища бовванів лісок, облитий ясним місячним світлом. Серед нього стояв одноповерховий домик, мабуть лісничівка. Перед домиком стелився великий травник, обрамований двома стежками, висипаними шутром. На другім кінці вільного простору, якраз проти фронту будинку, виступала на широкім п'єдесталі з піскового каменя Версальська Діяна, немов би тількищо виринула з лісової гущавини.
Тут була гаряча боротьба. Двері й вікна були пошматовані; скрізь по стінах сліди куль. Побиті ґренадири, з виразом болю і лютости на лицях, забризкали травник своєю кров'ю. Один обперся на п'єдестал Діяни. Його карк вигнувся назад; напіввідкриті очі вдивлялися в Діяну. Староіталійська богиня показала німецькому воякові дорогу до Вальгаллі.
Кілька кроків перед своїми вояками, перед розбитими дверима лежав простертий молодий офіцер. Бліде лице було нахилене набік. Спід шолома висунувся між запалі очі кучер густого, чорного волосся. Права рука держала ще міцно шаблю,
