свого поламаного чака. Видно було, що все те робило йому величезну приємність. Поздоров тебе, Боже, старий друже, коли тобі потрапить до рук оце писання! Правда, ти рідко коли читаєш вірші (я також), та все таки неможливим воно не є.
Генерал під'їхав до нас з-за згарища будинку, в якому дах і крокви з тріском завалилися, і запитав:
— Має хто з панів ще не останню сиґару?
Йому подано сиґару. Потім ми обступили його довкола. Головний комендант дав декому з нас накази. Коли ми роз'їхались, несучи накази "з усією силою рушати на місто", він галопом подався трохи далі наперед, щоб зайняти новий обсерваційний пункт. При пожарищі лишився один ординанс; йому поручено завідомити всіх, хто прибуде з донесеннями, про щойно вибране нове місце постою генерала.
Чари полудня були зламані!
Ми облягали велику фортецю.
Я отримав наказа опівночі з трьома підофіцерами і тридцятьма вояками запалити фільварок La Grenouille, що лежав перед самою лінією наших постоїв. Раз там усаджувався ворог, раз ми. Вічна була шарпанина. Тепер треба було зробити їй кінець.
О десятій ввечері наказав я „Antreten”, а за годину, завідомивши найближчі таборові сторожі про поручену мені справу, я вже був перед крайнім постоєм.
Ну, як би то сказати? Так немов би я в тій хвилині був да-
