леко від землі, в повітрі, геть поза обсягом нашої плянети у всесвітнім просторі. Ми були самісінькі, нікого не видно, не чутно. Я попросив комендантів таборової сторожі, щоби не висилали повзучих патрулів у поле перед постоями, щоб не трапилося якоїсь помилки, а тепер довкола нас глухо і німо.
Місяць був у третій чверті. Старий "вуйко" був такий чемний, що сховався за хмари. За цю чемність я послав йому рукою поцілунок. Було темно, але не так дуже, щоб усе аж тонуло в пітьмі.
Далі… Пст… Кицька на ловах… Ані брязнути!.. Обережно, обережно, помалу, повзком, зразу довгим ровом, потім попід парканом, чоловік за чоловіком, часом "рачки", часом одним скоком поперек дороги. Пст! Знову на почіпки, як навприсядки у танку. Гов… далі наперед! Що це там? Довго на місці… Нічого… знову далі… "Назад податися, тихо!.. Маєр не сопи так!.. Далі… Пст!.." і — довго на місці… Тихесенько: — "Сержант Барраль!.." "Ось я, пане ляйтенанте!". "Не верещіть, бо видамо себе… Ганзен за мною". Один приповз до мене… "Далі наперед!". Я все напереді. Револьвер напоготові. Шаблю, як зайву, я відперезав у шатрі. За мною сержант Барраль і капрал Ганзен.
Далі… Ані мур-мур!.. Кицька на ловах… Не бряжчати!.. "Стій!". (Тихесенько подаюся назад, один на другого гур-гур!). "Тихо, драби!".
Перед нами, ось-ось перед нами, мов із землі вискочили: замок La Grenouille і два малесінькі будиночки, все серед великого саду.
Чи там є ворожа залога?.. Стій!.. Глибока тиша. Здається чути було б, якби китайський цісар і його найясніша мати цісарева в Пекині чхнули.
Я повзу сам наперед… Що це? Барикада. Щоб тебе чорт узяв! Назад. Пошепки: "Наперед!". Знову ми при барикаді. Починаю дряпатися вгору. Легко, легко… Кожної хвилини мене може залоскотати під ребрами ворожа куля. Ворог може поба-
