… І Амарілліс між трьома молодими дівчатами і трьома філософам оповіла, мов малим дітям, оцю казочку-алегорію.
— Я знала мандрівців, що ходили по Карії і заходили вгору рікою Меандром геть вище, ніж доходять пастухи. Вони бачили бога ріки, як спав на березі отіненої очеретом води. У нього була довга зелена борода і його лице було поморщене, мов сірі набережні скелі, з яких звисає плакуче зілля. Його старі повіки, здавалося, завмерли назавсігди на його сліпих очах. Певна річ, що коли би хто ще сьогодні забажав побачити його, не застав би вже його живого.
— Отжеж то він, подружившися з німфою Ціянеєю, мав донечку Бібліс, і я оповім вам оце історію цієї нещасної Бібліс.
В початковій яскині, звідки таємно випливає ріка, німфа Ціянея народила нараз двох дітей: один був син і вона назвала його Каунос, а друга була дочка — це була Бібліс.
Вони росли обоє над берегами Меандра, і бувало Ціянея
