— Лишися з нами, дівчинко, лишися! Пощо ти ще думаєш про того, кого нема? У нас є для тебе безмежний скарб теперішніх радощів. Нема будучого щастя, що варто було б того труду, щоб доганяти його.
Але Бібліс не вірила, щоб та німфа говорила правду. Хоч вона й не вміла висловити почування своєї маленької душі, та все таки вона не розуміла іншої радости, як оце терпіння в ненастанній гонитві за щастям. Перший день своєї безхосенної мандрівки вона розраховувала на допомогу і на прихильність незнайомих. Та коли побачила, що їм байдуже допомагати її прагненням, вона взялася розраховувати на саму себе і, покинувши стежку на повороті, вийшла наздогад у лісовий лябіринт.
А тим часом обидві безсмертні не переставали умовляти її мудрими словами.
— Лишися з нами, дівчинко, лишися! Пощо ти все ще думаєш про того, кого нема? Нема будучого щастя, що варто було б того труду, щоб доганяти його.
І довго, довго потім дівчинка, дряпаючись на таємничу гору, чула, як здалека два срібні голоси разом кликали її:
— Бібліс!
Цілу ніч і цілий день Бібліс ішла горами. Тривожно розпитувала вона всі лісові божества, божества дерев, полян і тьмавих яскинь. Вона оповідала про своє страждання з безмежним довір'ям, вона благала, тремтіла, простягала свої дрібні рученята, але ніхто не бачив Кауноса.
Вона зайшла так далеко в гори, що святе ім'я її матері було невідоме там, де проходила, і байдужі німфи не знали, про що вона говорить. Вона хотіла вернутися назад, але заблудила зовсім. З усіх боків її оточили безладні маси величезних
