піній. Не було стежок. Не видно було неба. Вона бігала на всі боки, кликала, що мала сили. Але тут навіть луна не відкликалася.
Її втомлені повіки стулювалися щохвилини. Бібліс лягла на землю. Сон, пролітаючи над нею, шепнув їй тихесенько:
— Ти не побачиш його більше, свого братіка, не побачиш ніколи!
Вона прокинулася і зірвалася на ноги. Її руки простяглися, уста відкрилися, але це був такий перестрах, що вона навіть не мала сили крикнути.
Місяць, червоний як кров, піднявся споза високих, чорних обрисів піній. Бібліс ледве розпізнала його. Їй здавалося, що вогкий серпанок простерся над її подовгастими очима. В лісі дрімала вічна тиша.
І ось одна перлиста сльоза заповнила куток її лівого ока.
Бібліс досі не плакала ніколи. Їй здавалося, що вона зараз умре. Вона зідхнула, немов якась божеська пільга підкріпила її.
Сльоза набігла, затремтіла, побільшала і потім відразу бризнула їй на лице. Бібліс стояла нерухомо з витріщеними до місяця очима.
І ось знову перлиста сльоза заповнила куток її правого ока. Вона набігла, як і перша, покотилася через повіку і впала.
Дві дальші сльозини набігли, дві гарячі краплі, що продовжили мокру стежку по її лиці. Вони досягли до кутиків уст її; розкішна гіркість напоїла ослаблену дівчину.
Так ось — ніколи більше її рука не доторкнеться любої руки Кауноса. Ніколи більше вона не побачить чорного блиску його очей, його дорогої голови і його м'якого волосся. Ніколи більше вони не будуть спати бік-о-бік на однім ліжечку з листя, обнявшися. Ліси не вміли вже навіть повторити його ім'я. Вибух розпуки похилив лице Бібліс у долоні. Але на її лице полилися такі потоки сліз, що їй здавалося, немов то якесь чу-
