дове джерело понесло із собою весь її біль, так як вода потоку несе зів'яле листя.
Сльози звільна піднімалися в її нутрі, підступали до очей, крутилися, переливалися і дзюрчали горючими струмками по лиці, заливали вузенькі груди, спадали на стиснені ноги. Вона не чула вже, як вони тислися одна за одною спід її довгих вій; це було ненастанне, любе дзюрчання, невичерпний прилив, миле шамотіння зачарованих хвиль.
Та ось розбуджені блиском місяця лісові божества позбігалися з усіх боків. Кора дерев зробилося прозірчастою, крізь неї видно було постаті німф; навіть тремтячі Наяди повиходили з води, посходили зі скель і порозбігалися по лісі. Вони тислися довкола Бібліс, промовляли до неї перелякані, бо потоки дівочих сліз уже вирили на землі круту рівчасту стежку, що звільна продовжувалася все далі в долину.
Але Бібліс уже не чула нічого, ані голосів, ані кроків, ані нічного вітру. Її постава звільна робилася віковічною. Її тіло під потоками сліз того гладенького, білого полиску, який має мармур митий водою. Вітер не порушував ані одного її волоска, що звисав по її раменах. Вона застигла в чистий камінь. Ледве неясний проблиск освічував ще її вид. Та нараз він погас; але сльози все свіжі пливуть і досі з її очей.
Отак то Бібліс зробилася джерелом.
