Простерта на землі Псіхея доки могла досягти очима, слідкувала за летом свого мужа, заходячись жалібними риданнями. Та коли він на своїх легких крилах щез у безмежному просторі, вона кинулася стрімголов із стрімкого берега найближчої ріки. Але лагідна хвиля, шануючи бога, що вмів загрівати й її власні води, жахаючися сама за себе, понесла її легенько на своїй м'ягкій поверхні і поклала на покритому квітучим зіллям березі. Там над берегом ріки сидів тоді припадково Пан, мужицький бог, обнімаючи гірську богиню Ехо і навчаючи її співати різними голосами. Понад берегом увихалися кози, пасучись безладно і щипаючи зілля, що маїло біг ріки. Козлоногий бог, побачивши Псіхею в такій тяжкій пригоді та тривозі, немов не знаючи нічого про її біду, покликав її до себе і промовив до неї лагідними словами:
— Гарна дівчино, я собі мужичок вівчар, та по старості моїх літ набрався багато досвіду. Коли не помиляюся, або як кажуть розумні люди, коли догадуюся правди, з того непевного і часто хиткого твого ходу і з великої блідости твого тіла та прискореного твого віддиху, а особливо з твоїх заплаканих очей бачу, що ти хора з надмірної любови. Отжеж послухай мене і не хапайся кидатися в воду або якимось іншим способом приспішувати собі смерть. Перестань плакати і покинь нарікання, а краще помолися до найвищого бога Амура та примилися йому, делікатному і витворному юнакові, своїми привабними благаннями.
На ці слова пастуха Псіхея не відповіла нічого, але, помолившися духом до цього блаженного божества, пустилася в дорогу. Сумуючи, вона проблукала якийсь час манівцями і аж надвечір, невідомо якою стежкою, дійшла до міста, де панував муж однієї із її сестер. Довідавшись про це, Псіхея попросила сповістити сестру про її прихід. Її введено до покою, во-
