же мене стара приязнь. Тому то йди зараз геть із цього храму, і вважай не казати нікому, що ти мала у мене якийсь притулок і захист.
Так несподівано прогнана Псіхея і прибита подвійною скорботою подалася назад і, зійшовши в долину, побачила тінистий гай, а в ньому гарно збудований храм і, не сподіваючись на якесь краще прийняття у якогось іншого бога, наблизилась до святої брами. На гілках дерев та одвірках брами побачила цінні дари і золотом повишивані хустки з написами, якими посвідчувано добродійства богині. Припавши на коліна і обнявши руками теплий вівтар та обливаючи сльозами, почала отак молитися:
— Сестро і жінко Зевса, чи пануєш ти у старому храмі Самоса, що славиться твоїм народженням і вихованням твого дитинства, чи вчащаєш до щасливих прибутків високої Картаґіни, що почитає тебе як дівчину на возі тягненім левом і підношену до неба, чи близько берегів Інаха пишаєшся на славних арґівських мурах, що пам'ятають тебе ще жінкою громовержця і королевою богинь, ти, яку цілий схід чтить під іменем Зиґії, а цілий захід під іменем Люціни, будь у моїм нещастю Юноною гостинною і звільни мене, змордовану такими надсильними трудами, від страху грізної небезпеки. Знаю, що ти звикла помагати вагітним, що звертаються щиро до тебе.
На це її благання з'явилася зараз Юнона в усій пишноті свого божеського маєстату і промовила:
— Рада б я дуже, люба Псіхеє, глянути прихильно на таку твою просьбу, але проти волі Венери, моєї невістки, яку я все люблю як свою дочку, стидаюся допомогти тобі, зрештою спиняє мене навіть закон, який забороняє приймати невільників, що тікають проти волі своїх панів.
Перелякана й цією невдачею своєї долі Псіхея, не бачучи вже можливости віднайти свого крилатого мужа, стративши всяку надію рятунку, так міркувала сама собі:
— Яка ж тепер поміч може ухилити моє нещастя, коли на-
