Цю сторінку схвалено
ОССІТ
Оссіт — псевдонім молодої французької письменниці, що здобула собі в останніх роках досить видне місце в літературі. Оссіт пише мало: оповідання „Ilse”, збірка новель „A quoi bon?” і друга, видана торік, збірка „Il n'y a plus d'Iles Bienheurenges” — ось і весь її дотеперішній літературний доробок. Її літературна фізіономія цікава тим, що сполучає в собі французьку ґрацію, тонкість і ясність малюнка з тужливо-песимістичним світоглядом Ніцше, але без його цинізму, бруталізму та фальшивого аристократизму. Оссіт нагадує трохи А. Доде, тільки без його гумору і блискучої фантазії. Подаємо тут перекладом два її ескізи, вибрані з останньої збірки.
1899. І. Фр.
I. Падучі зорі
Leben und untergehen, das
remit sich seit Ewigkeiten.
F. Nietzsche.
Вечоріло. Захована в глибокім фотелі, однім з тих вигідних меблів, що так і вкривають, так і обіймають вас, в будуарі цілком білім мов сніг, коли би сніг був теплий, вона поринала в мріях.
Все було біле довкола неї і дуже м'яке, і гарне — все те було подібне до неї. Вона підперла голову рукою — подібна до блідої рожі, до дуже рідкої, виняткової рожі, ніжної і білої,
