— Мій Боже, дорога пані, — відповів Сент Джон флегматично, — я все силкуюся пристосувати свою поведінку до поведінки і до смаку тих осіб, серед котрих обертаюся…
— Імпертінент! — скрикнула леді Честер.
Він зробив дуже невинне лице і запитав:
— Значить, пані, ви справді не хочете представити мене?
— Алеж я не можу, я не знайома з нею, з цією комедіанткою!
Він поклонився, відійшов від неї і подався в напрямі до пані де Клєв.
Добра містріс Кей, пані дому, була так зайнята роздаванням чаю, що не можна було й подумати, щоб на хвилину перервати їй це заняття, а зрештою він не знав нікого в тім сальоні, бо тільки вчора прибув до Фльоренції.
І от він постановив чекати. Опершися об стіну, обернений лицем до неї, він придивлявся їй. Вона все тримала руки звішені, без рукавичок і здалека дивилася в вікно з виразом неприсутньої. Її великі, темносині очі були наче мертві. Сидячи трохи осторонь, здалека від купки інших, що пили чай в негармонійних поставах, вона виглядала мов велика, чудова та невживана квітка серед ярини.
Він не зводив з неї очей, а його артистична душа була причарована. Звільна, сам не знаючи, коли й як, він наблизився до неї. І ось нараз пані де Клєв усміхнулася якимось стриманим, мимовільним, трохи ущіпливим усміхом. В її чудових очах знову заясніло життя — вона глянула на нього. Потім, по хвилині вагання вона промовила:
— Я чула все, що оповідала вам леді Честер. А що вона змалювала вам мене як ексцентричку, то хочу бути раз такою і звільняю вас від того, щоб хтось представляв вас мені.
Він завважив, що її голос був якраз такий, який повинен був бути, якого він ждав, в повній гармонії з усією її появою, так як і все у тієї жінки. Вона говорила далі:
— Зрештою ви не потребуєте представлятися мені, пане
