задивився, дійсно зачарований цією фіолетовою появою. Вона була надзвичайно гарна. Все було гармонійне у тієї жінки, кольори і пози, рухи і матерії і її довгі білі руки, що інколи спускалися на пурпурову сукню, видавались йому незрівняним малярським мотивом.
— На кого це ви так задивилися, Сент Джон? — запитала леді Честер і, обертаючися на своїх великих ногах, зирнула в той бік. — А, на пані де Клєв? Ну, як вона вам подобається? Я не люблю таких ексцентричних осіб.
— Хто така та пані де Клєв? — запитав він.
— О, вар'ятка! Вона дуже багата… Австріячка, здається, її мати була француженка… Говорять про якусь історію… Так, у неї є муж, нудяр, зарозумілий, ідеально глупий… Дехто дуже подивляє її, та по-моєму вона смішна і язиката. Так, так, вона збудована чудово і знає це дуже добре, але одягається попросту непристійно. Але не лакомтеся на неї, мій любий, з нею нічого не порадите, навіть ви. Розумієте? Нічого не порадите! Це не жінка. Вона обридлива вчена, малює, пише — просто страхіття, не правда? Вона ні про що не думає, тільки проблемою гармонії кольорів своїх суконь і свого тіла цікавиться і малює себе. Вона вдає з себе жінку якогось вищого типу, бо ніколи не мала любовника, — а проте вона не живе зі своїм мужем. Вона не любить мужчин! Надто вона сентиментальна, велика егоїстка і дуже conceited[1] — ось що!
— Представте мене їй, — сказав Сент Джон де Трасі.
— Але кажу ж вам, що з нею не порадите нічого.
В його очах грала веселість; крайня глупота все забавляла його; він бавився нею артистично, як чимось скінченим у собі, далеко ліпшим від мірного ума. І він відповів спокійно:
— Алеж дорога леді Честер, часом чоловік любить побалакати… для відміни!
— Де Трасі бажає балакати! Новий Сент Джон відкриється нам! — скрикнула вона.
- ↑ Зарозуміла.
