На північній окраїні Карелії, в глухій, але мальовничій місцевості, між Кайну і російським кордоном, вважали ще донедавна "чисту муку" і "немішаний хліб" за щось незвичайне навіть на столі заможніших господарів. Тридцять літ тому назад вважали би таку поживу в сільці Куохаті простим марнотратством Божого дару, коли б хто дозволив собі мати її цілий рік. Зрештою ніхто не дозволяв собі нічого подібного, а тим менше дозволяв собі Перту з родиною.
Той Перту був настільки нерозумним у молодих літах, що, бажаючи набути у власність трохи поля, оселився у маленькім хутірці на пісковім березі ріки Саламанці саме там, де вже починалася правдива лісова гущавина. Тому лише з великим трудом удавалося йому там вижити з жінкою; а тут Господь щороку посилав їм по новому членові сім'ї! Народилося у них стільки дітей, що жінка Перту, Анні, признавалася сама деколи, що вже змучилася тим даром Божим. А хіба то жарт ставати інколи в самі жнива нездібною до праці, а потім ще тратити час на дорогу до священика, перед яким треба було соватися на колінах? В кожнім разі не благословив Господь сім'ї так щедро хлібом, як дітьми, хоч священик запевняв, що хутір
