На такі думки пішло досить часу. Вже була ніч, як Перту закрався до своєї хати, немов би злодій. Анні не казала йому нічого; вона удавала, що не добачила ніякої зміни на його вигляді. Видно, що вона вже і дітей попередила не згадувати про обстрижене батькове волосся. Ніхто не торкався того, лише діти деякий час сторонилися від батька.
До липня відросла чуприна настільки, що можна було її розчесати, лищаючи проділь по середині голови. Тоді й почало дозрівати жито, що давало надію на красний урожай. Мешканці Самалампі вичікували жнив з більшими надіями, як колинебудь. Та потисли ранні морози, заки хліб встиг дозріти… Появилася до того ще й зараза. Анні пролежала кілька неділь на припічку, кидаючися в сильній гарячці. Недужі діти валялися по кутках кімнати на перегнилій соломі, прикриті нужденними лахами. Любимець родини, маленький Анті, лежав таки в гарячці на материнім ліжку. Лише батько та Фомка остались на ногах, хоч в хаті виднілася всюди нужда.
З подиву гідною витривалістю доглядав Фомка інших, а навіть дозволяв Анті бити себе та торгати за волосся, коли не мав чим іншим забавити хорої дитини. Він ходив навіть в сусідні села просити милостині, та все приносив хорій матері і дітям те, що дістав від людей. Але не завжди йому давали, бо довкруги голодували так, як і в Самалампі. Так почалася для родини Перту зима. Посеред зими приїхав до Самалампі староста попередити Перту, що всі громадські засоби у волості вичерпані, та що не можна вже очікувати ніякої допомоги. Оголошено навіть у церкві, що дальшу допомогу даватиме уряд тільки за роботу, та що мешканців Куохатської волости взивається до громадських робіт разом з іншими. Урядник, що привіз те оголошення, висловився між іншим:
