будуть в'язати снопи…
Нараз перервав свої думки, згадавши про обстрижену голову. Вже то дуже погану пляму полишив на ньому той тюремний голяр. Та й чи скоро підросте чуприна, щоб не впадала в очі обстрижена голова, і чи взагалі відросте волосся?
— Не розумію, як я покажуся тепер людям, а особливо Анні та дітям! — думав він.
Він постановив брати річ зовсім холодно; та коли почав зближатися до хати, його кроки меншали.
— Коли б хоч Анні не було дома! — думав. — Та так воно, мабуть, і є. Видно, що вона пішла разом з Сіккі витягати сіті. От і човна нашого не видно… та й на дворі діти як розгаласувалися…
Він зупинився і почав прислухатися до дитячих голосів.
— От як візьму тебе під ніготь, то й побачу, яка з тебе комашка!
То був дзвінкий голос маленького Анті, що дратував інших. Зараз чувся плаксивий голос Фомкі. Він був на три роки старший від Анті, але не міг ніколи подужати його.
Розуміється, що тепер випадало йти зараз додому. Але Перту не хотілося страшити дітей своєю оголеною головою. Та й чому не мав він відідхнути під берізкою? Перту сів і закурив собі.
Довго він там сидів, довго находили на нього невеселі думки. Йому приходила думка махнути рукою на господарство, покинути хутір і переселитися до міста. Говорили ж, що добрі робітники потрібні в місті і що заробляють інколи не мало. Принайменше був би кінець тим голодуванням кожної весни. Про те варто було би подумати ще й тому, що в місті стрижуться всі, навіть пани, що напевно не сиділи в тюрмі. Видно така там звичка… А все таки жаль кидати свою землю. Не раз приходилося тут у житті терпіти, та все ж жилося на ній від малих літ, від дитинства і щось тягне до неї, наче душа приросла…
