Маршал:
— Так на що ж іще?
Адьютант:
— Адмірала Бінґа розстріляли на пристані у Портсмуті на покладі його адміральського корабля.
Маршал /помовчавши/:
— Страшно подумати!.. Значить, були докази його зради?
Адьютант:
— Не було ніякісіньких. Навпаки, адміральська рада віддала повну справедливість його особистій відвазі і його чесним намірам. В декреті, що засуджував його на смерть, сказано тільки ось що:
"За те, що в часі битви не зробив усього того, що міг би зробити".
— Ах! — скрикнув маршал і в глибокій задумі взявся ходити далі по своїм невеличкім саду тим правильним, несвідомим ходом, яким іде чоловік по линві, під вагою тяжких думок. Від часу до часу він зупинявся і півголосом, ніби говорячи сам з собою, повторював:
"За те, що в часі битви не зробив усього того, що міг би зробити".
Ай, якже то ясніли паризькі дахи цієї ночі! Яка тиша, який спокій, яка надприродна ясність! Внизу вулиці чорні від болота, мов важкі льодові ріки. Газові лямпи сумовито миготіли серед ожеледі ринштоків. А вгорі, доки догляне око, поверх палат, веж, терас, бань, під тонесеньким шпилем святої каплиці і тих тисяч стиснених дашків, похилених один до одного,
