всім одначе вистачало одягу, тому ті, що не мали в що одягтися, сиділи дома; інші волочилися по волості, збирали милостиню та продавали дрібні ручні дерев'яні вироби свого батька. Анні і Перту починали навіть справді надіятися, очікуючи нових жнив.
Та от Анні народила близьнюків. Нужда збільшилася. Коли Перту повіз близьнюків христити і зайшов у селі до знайомого торговельника, йому сказали, що його хутір призначений на продаж дорогою публічної ліцитації. Перту давно вже був винен щось своєму сусідові Корпела-Хейкі. Тепер він голодував також, тому продав свою претенсію торговельникові за пуд борошна. Торговельник був багатий чоловік, а довг Перту не перевищував ста п'ятидесяти марок. Він не знаходив одначе можливим чекати "жадного дня" і домагався продажі хутора тому, що рухомого майна у Перту не було.
Довго просив і молив Перту торговельника, але той запевняв, що сам у потребі, та домагався виплати усього боргу. Та Перту не міг перевернутися в гроші, не міг також продати ані жінки, ані дітей. Довелося віддати хутір.
Один близнюк помер. Батьки вважали це за щастя, тому що в них лишилося тепер лише восьмеро дітей, з якими довелося виходити під відкрите небо. Розуміється, що гірко було їм покидати хату, будовану власними руками, та поля, оброблювані серед пустині з величезними трудами десятки літ. Та не було що робити.
Покидаючи хату, не мала родина означеного пляну, куди податися, тому взяла напрямок до міста. В Маркула наткнулася вона на гурт людей, що також спрямувався до Олонецької губернії шукати роботи та хліба. Провідник гурту Михаіс Пааво був старим знайомим Перту. Родина Перту приєдналася до гурту.
— Мого сина знайшли на початку зими мертвого коло одного подвір'я Раутавара, — розповідав Пааво. — Хлопчина лежав зі скрутнем сіна в роті. Коли приїхав ленсман і лікар, я
