дала супроти нього, як його мати.
Нараз він розсміявся. Він мав те в собі, що нагло, без усякої причини вибухав сміхом. Бог знає, що йому при тому шибало в голову. Зразу це ображало, боліло їй. Чи він з мене сміється? — думала собі. Потім буркотіла люто: “Хлопський син!” Нині не сердив її цей сміх. Навпаки, вона й собі ж засміялася весело. Він зиркнув на неї здивовано.
— Алеж це комічно, — сказала Тоня.
Притакнув головою. І кожне думало собі щось іншого. Потім він сказав:
— Ну, дякую на нині.
І підвівся, складаючи пензлі на палеті. Вона знову була недобра.
— Чи я вже тут годину?
— Навіть чверть години більше.
Поволі пішла додому. Цієї ночі спала твердо та солодко, як дитина.
Другого дня він сказав:
— Ще три сеанси і надіюсь, що буду готов.
І тут він виступив зі своїм проханням. Чи не буде вона противиться, коли він дасть цей образ на виставку? Її знову це укололо. Розуміється, ще й як противна. Образ призначений лише для одної особи, і вона не хоче, щоби кожний перший-ліпший обзирав та критикував її.
— Як хочете, — сказав Ральф.
— А ви не будете на мене за це лихі? — спитала.
Засміявся.
— Лихий? Ані мені не сниться. Це лише такий звичай. Мені це зрештою байдуже.
— Ви маєте либонь усе багато роботи?
— Не конче. Часами минають місяці і нема ані одного замовлення.
— Чим же ви тоді займаєтеся?
Почервонів трохи.
