— Та ж він не працює в неділю, — сказала, всміхаючися стиха. — Ото з мене забудько!
— Та ні. В неділю він у своїх батьків у Блюмав, — відповів вуйко.
— Так?
— Савль оповідав мені це. Він, здається, взагалі багато товаришує з ним.
— І вважає його здібним?
— Ще й як! Савль твердить, що це один з найкращих новочасних малярів. Він ще там якось висловився по вченому, але в голові у мене це не держиться. Тільки що той Брандер робить багато дурниць.
— Яких?
— Одно те, що багато дармує. Коли не має ніякого замовлення, то замість робити студії і виробляти техніку, він собі лежить горі животом і дивиться безцільно в небо.
— Я думаю, він іде тоді до своїх батьків.
— Так, це значить, він лежить на полі, а коли зголодніє, нассеться молока просто з дійок корів, що пасуться там, і не йде зовсім до хати.
Слідуючого дня, коли Тоня відчинила двері до ательє, почула живу суперечку. Стояла хвилину нерішуче, чи має відхилити заслону, чи відійти. Нараз почула, як Ральф сказав спокійно:
— Між нами все скінчилося, я не хочу тебе, набридла ти мені. Пощо ця сцена? Йди ти…
Жіночий голос залящав. Роздався грюк. Якась посудина розлетілася на череп'я. Попри Тоню перебігла напрочуд гарна дівчина з розвіяним волоссям, із сльозами в очах і зникла.
