чя лавки і прижмурила очі. Було їй зрештою зовсім добре, лише чула, що в лівому боці грудей давило їй немилосердно щось таке тверде, кам'яне, і вона не могла ніяк зрозуміти, що це таке. Коли б труп мав чуття, мусів би відчути щось подібного, — подумала собі. Відтак притулила руку до болючого місця й почула тихий, тремтливий стукіт. Нараз догадалася: ах, так це ж моє серце! Згодом пройшли пішоходи й дивилися здивовані на неї, як вона сиділа, притискаючи рукою груди. Вона встала і пішла додому. Сонце того дня зовсім не хотіло заходити. Та й потім не було темно, бо повнолиций місяць піднявся і зробив новий день.
Тоня лягла в ліжко, але відчинила вікно. В її кімнату влилася ціла повінь світла і літніх пахощів, її душа оп'яніла і сон відбіг від неї. Зложила руки навхрест на зранених, хворих грудях і не могла прийти до себе з зачудовання — зі щастя і з горя.
Нинішнього дня серед болю вродилася її любов. Удар, що зранив її серце, відкрив їй заразом очі. Вона любила Ральфа. Любила його так, як може любити тільки дозріла жінка, небесною любов'ю, що дає, не бажаючи одержати. Припавши головою до подушки, вона всміхалася, а сльоза за сльозою котилася по її лиці. Потім заснула, як той, що близький смерти і надіється проснутися у Бога. Думала справді, що не переживе цієї ночі.
Але як лише розвиднилося, вона прокинулася і її огорнула розпука й безрадність. Чи зробити собі смерть? 3нала напевно: без нього не могла довше жити. Що то за дні будуть, коли вона дихатиме, не сміючи пестити своїми очима його ясного волосся, не чуючи його глупого, безпідставного сміху, не всисаючи в себе всієї тієї атмосфери, що віяла від нього, як від шмата сирої землі!
Тоня зірвалася прудко з ліжка і стала перед люстром. О, яка вона ненависна сама для себе! Чому вона не була гарна, принадна? Але, що для нього краса? Аглая була принадна, як Венера, а проте він відіпхнув її. І душа закоханої дівчини догадалася, чого він хатів. Він хотів натуральности, не прикрашеної,
