якось защібнутися. Нараз промовила:
— Ну, що ж, купили ваш образ?
— Не хочуть; зразу хвалили його в часописах всіма способами, потім комісія ухвалила, що він не надається до галереї. Нехай і так!
— Ну, то не буде нічого з перебудуванням ательє?
— Наразі нічого не зробиш, — відповів і зідхнув крихітку.
— Що він зробив з тими грішми, які я недавно послала йому? — подумала вона собі.
— Я був оце в Англії! — заговорив він, — Там я бачив, що то значить ательє. Яка розкіш, яке багатство, а при тому й не виходячи з доброго смаку. Це…
— Коли ви були в Англії? — перебила його.
— Перед чотирнадцятьма днями.
Тепер вона вже догадується, що він зробив з грішми. Розкинув як полову на всякі дурниці, на… Кров підходить їй до лиця.
— Я чула цими днями, що в Лондоні йде власне ліцитація правдивих гобеленів. Чому ви не купили їх? Це ж найкраща оздоба в більших залях.
— Так, але дорогі у біса, — буркнув він.
Вона здвигнула плечима.
— Таких речей не купите щодня. Зрештою, здається, ліцитація ще не скінчилася. Як гарно виглядали би оці стіни, обвішані гобеленами з сімнадцятого віку з рисунками де-Крайє!
Повертається поволі при тих словах кругом і обзирає стіни. Він здивувався трохи, потім усміхається:
— Ну так, але й меблі мусіли б бути відповідні.
— Дука де-Ровінь продає інвентар своєї палати при Корсо в Римі. Мають там бути меблі чудової роботи, всі в найкращім ренесансовім стилю.
Ральф хитнув головою.
— Вірю, але тоді мусів би я побудувати собі цілком нове ательє.
