дову лінію її наперед похиленого тіла, при чім раптово в його нутрі будиться давно бажане зроуміння для тієї лінії. Він завважує гарно зігнуті контури її багатого волосся, правильні обриси її ніжного вушка, легко випукле заокруглення її м'ягкого, як оксамит, підборіддя, тонкий рисунок її усточок, а коли вона нараз обернеться і зирне йому в очі своїм блискучим зором, то він чує себе пораженим, ув'язненим, покореним. З острахом читали ми ще дітьми про гадюку, яка своїм зором так гіпнотизує бідну пташку, що вона стоїть безпомічно, нерухомо і терпеливо дає пожерти себе. Новочасна тарахкавка робить так само. Не тепер то в четвер сидітиме перед нею мужчина, ганебно упокорений, обідраний із власної волі, нездібний рушитися з місця, і впирає очі в тарахкавку. Тарахкавка знає: тепер рішається її доля. Коли тепер цапне і вхопить його в свої смертовбивчі обійми, то свобода мужчини в її обіймах спустить остатні содухи.
Оцей з біологичною вірністю описаний процес повторяється безліч разів у році; не знати властиво, хто більше тарахкає, чи бузьки під небесами, чи машини, яких тюк-тюк-тюк говорить про надії їх властительок. Але це не диво, коли в часописах майже день-у-день повно звісток про величезне розповсюдження тарахкавок. І не дивно, коли сьогодні чуємо, що звісний поет, відомий прообраз літературного бурлаки, тихесенько оженився, а завтра довідуємося, що його муза це тарахкавка, яку він узяв собі в монополь для домашнього вжитку; сьогодні чуємо з дивом, що директор банку оженився з бідною дівчиною, а завтра прочитаємо чорне на білім, що це була та сама панночка, якій він щодень по пару годин диктував на машину.
Мужчини, отямтеся, поки не буде запізно, адвокати, редактори, поети, директори банків, секційні
