Видана в 1897 році книжка оповідань молодого шведського письменника Вернера фон Гайденштама «Карло XII і його вояки» звернула на себе увагу широкої громади не тільки в Швеції, але й геть поза її границями. Брандес повітав цю книжку з великим запалом, бачучи в ній не більше і не менше, як першу шведську національну епопею, хоч вона й написана в формі дванадцятьох довших і коротших новель. Прочитавши Гайденштамову книжку, ми можемо сказати, що хоча в думці Брандеса багато пересади, та проте ті оповідання варті уваги як проби сполучення історичного жанру з новочасним малюнком психологічних тонкостей та аномалій. Гайденштам оповідає дуже живо, характеризує двома-трьома вельми вдатними рисами і очевидячки бажав у своїй книзі дати радше причинок до психології шведської нації, ніж широкий історичний малюнок.
Зміст Гайденштамової книжки — доля шведського народу в часі панування Карла XII. Очевидно для нас найцікавіші ті оповідання, де змальовано побут і пригоди шведів на Україні в р. 1707—1708. Їх шість і вони йдуть одно за одним ось у якім порядку: «Мазепа і його посланець», «П'ятдесят літ пізніше», «Укріплений дім», «Чиста біла сорочка», «Полтава», «Гляди, оце мої діти». Ми бажали би подати їх усі в перекладі на нашу мову, та покищо подаємо два найкоротші і то власне такі, в котрих майже не видно хиб автора — за малої знайомости з краєм і народом, серед якого рухаються і терплять його улюблені шведи, а де добрі прикметі авторові проявляються в повній силі.
І. Ф.
