Дух віє куди хоче, і ніхто не знає його шляхів. Звелить грудці землі, щоб зробилася душею, і душа виростає з грудки землі; звелить топтаній на землі стеблині зілля зробитися генієм, і геній повстає з потоптаної стеблини.
Отак подув духа перейшов над головою Савки, і Савка став музикантом від народження. Дух сказав йому: "Даю тобі те, чого ти в мене не просив, і беру у тебе те, чого б ти мені ніколи не віддав; даю тобі генія, а відбираю у тебе спокій. Будеш творити, але будеш терпіти вічну спрагу невідомого; тебе буде тягти до безконечного, але у своєму житті ти не знатимеш нічого, крім муки. З проміння зірок ти збиратимеш мелодії, в гуркоті грому знаходитимеш акорди".
Сказавши це, дух полетів шукати інших жертв, а Савка одержав душу, що мала не знати нічого, крім муки.
Задуманий і мовчазний, він любив самоту і блукав, але не любив праці. В товаристві свого пса він ходив Бог знає куди і вертався аж тоді, коли не вистачало хліба в його полотняній торбині. Коли його питали про щонебудь, не відповідав; коли його били, був німий. Лише пес знав, лише зорі знали, де він волочився днями й ночами.
Днями в лісі, ночами в полі та в ярах Савка слухав… музику. В тій безмірній концертовій залі освітленій зорями, умаєній зеленню, надиханій усіма пахощами, що йшли від збіжжя
