Припадково переїздив тоді через Почдам один подорожній, з яким я не міг розминутися, бо це був мій брат. Зустрівшися з ним і почувши його оповідання про біжучі події, я немов прокинувся з глибокого сну і, жахнувшися, почув нараз, у якій страшній самоті я жив так довгий час. У тім стані я не завважив навіть зміни пори року і з зачудованням глядів тепер на дерева, з яких давно облетіло листя і які вкривав осінній іней. Швидко я покинув Почдам і малу Вірочку, і в іншим місті, де на мене ждали всякі діла, дуже швидко втолочили мене вельми скутні обставини та відносини назад у жорстоку дійсність.
— Милий Боже, — додав Максиміліян, простигши верхню губу в болючу усмішку. — Милий Боже! Живі жінки, з якими я тоді був змушений війти в стичність, як же вони мучили мене своїми примхами, заздрощами та ненастанними турбаціями. На скількох то балях мусів я витанцьовувати їх, у скільки то пліток мусів я бути замішаний! Яка невтомна пустота, яке замилування до брехні, яка зрадливість обсипана поцілунками, які отруйні квіти! Ті дами зуміли зогидити мені всі радощі і всю любов, і я на якийсь час зробився ворогом усього жіноцтва, проклинав увесь жіночий рід. Зо мною трапилася майже історія того французького офіцера, що в часі російського походу з тяжкою бідою вирятувався з льодовитої купелі в річці Березині, що потім з обридженням відпихав від себе навіть найсолодші й найприємніші роди мороженого у Тортоні[1]. Егеж, спомин про Березину любови, яку я перебув у ту пору, збридив мені на якийсь час навіть найчудовіших дам, ангельських жінок, дівчат, солодших від ванільового шербету.
— Прошу вас, — скрикнула Марія, — не лайте жінок! Усе те — перемолочені фрази чоловіків.
- ↑ Славна паризька цукерня.
