ся, Максиме, що ходите туди більш аби глядіти, ніж аби слухати.
— Ви не помиляєтеся, Маріє, я справді ходжу в оперу, щоб придивитися лицям гарних італьянок. Певно, вони й поза театром досить гарні, а історик міг би з ідеальности їх рис дуже легко доказати вплив плястичних штук на тілесну форму італійського народу. Тут природа відібрала у артистів капітал, який позичила їм колись, і ади! він приніс пречудові проценти. Природа, що колись достарчала артистам моделів, копіює тепер своєю чергою архитвори, що повстали з них. Замилування до краси пройняло весь нарід, і як колись тіло впливало на духа, так тепер дух впливає на тіло. І не безплідна та набожність перед їх гарними мадоннами, принадними вівтарями, що вбиваються в душу нареченого, коли рівночасно наречена носить у палкім серца якогось гарного святого. Через таке свояцтво з добору повстав тут тип людей ще кращий як люба країна, на якій він процвітає, і як сонячне небо, що обливає його своїми блисками, мов золота рама. Мужчини ніколи не цікавлять мене дуже, з виємком хіба мальованих або мармурових; лишаю вам, Маріє, весь можливий ентузіязм для тих гарних, гнучких італійців, у яких такі дикі, чорні бакенбарди і смілі, благородні носи, і такі лагідні та розумні очі. Говорять, що льомбарди, це найкращі мужчини. Я ніколи не досліджував цього, та про льомбардок думав серйозно і переконався, що вони справді такі гарні, як слава трубить про них. Уже навіть у середніх віках вони мусіли бути досить гарні. Аджеж кажуть про Франсуа І, що чутка про красу медіолянок була таємним побудом, що схилив його до італійського походу; лицарський король певно був цікавий, чи його духовні кузиночки, рідні його хресного батька, справді такі вродливі, як величала слава. Бід-
