дячи, що англійці виучуються французької мови у пашпортових бюрах. Найпожиточніша їх розмова за столом, коли вони крають свої колосалні ростбіфи і з найповажнішим видом випитують тебе, який тобі шматок до вподоби? чи сильно, чи слабо припечений? чи з середини, чи з брунастої кори? чи товстий, чи худий? Ті ростбіфи та їх баранячі печінки, це й усе добро, яким можуть повеличатися. Борони Господи кожну християнську душу від їх сосів, у яких третина борошна, а дві третини масла, або інколи для відміни третина масла, а дві третини борошна! Борони Господи кожного також від їхньої наївної ярини, яку вони пруть на стіл такою, як її Бог создав, тільки обварену в окропі. Ще страшніші від кухні англійців їх тости, їх обов'язкові застольні промови, коли зі стола здіймають скатерть і дами виходять із їдальні, а на їх місце вносять таке саме число пляшок портвайну — це, на їх думку, найкраще заступництво в браку красного полу. Говорю «красного полу», бо англійки заслугують на цю назву. У них гарне, біле, струнке тіло лише занадто широкий відступ між носом і устами, що стрічається у них не менше часто як і у чоловіків. Не раз він уприкрював мені в Англії й найкращі обличчя. Цей відступ від типу красоти впадає мені ще фатальніше в очі, коли бачу англійців тут у Італії, де їх прикороткі носи і широка м'ясиста площа, що тягнеться аж до рота, творять ще різкіший контраст із лицями італьян, у яких риси більше зближені до античної правильности, — у яких носи або з римська вигнуті, або з грецька вглублені, нерідко виходять занадто довгі. Дуже вірно завважив один німецький подорожній, що англійці, вештаючися тут поміж італійцями, всі виглядають як статуї, у яких повідбивано кінчики носів.
Еге, стрічаючи англійцев у чужим краю, зараз бачиш силою контрасту ще яркіше їх хиби. Це бо-
