ги нудоти, що в пишно-блискучих каретах курйєрськими поїздами гонять по всіх краях і скрізь лишають за собою сірі тумани куряви та сумовитости. До того додайте їх цікавість без щирого інтересу, їх пишнострійну незугарность, їх безсоромну тупість, їх рогатий егоїзм і їх безглузду радість при всяких мелянхолійних предметах. Уже три тижні бачу тут на Piazza di Gran Duca що дня одного англійця, що цілими годинами з роззявленим ротом придивляється тому шарлатанові, який там, сидячи на коні, вириває людям зуби. Цей вид певно мусить благородному синові Альбіону бути відплатою за ті смертні кари, які він припустив у своій любій вітчизні… Бо поза боксованням та бійкою когутів нема для британця любішого виду, як конання бідолахи, що вкрав вівцю або підробив чийсь підпис і за це цілу годину мусить стояти перед фасадою судового будинку, виставлений з посторонком на шиї, поки його відправлять на той світ. Це не пересада, коли скажу, що крадіж вівці і сфальшовання підпису в тім огидно-безсердечнім краю караються так, як найпоганші злочини, як батьковбивство або кровосмішка. Я сам, сумним випадком проходячи біля їх суду, бачив у Лондоні, як вішали одного чоловіка за те, що вкрав вівцю, і відтоді я стратив смак до баранячої печінки; баранячий лій усе нагадує мені білу шапку повішеника. А обік того завісили ірландця, що підробив підпис багатого банкира; і все ще бачу наївний передсмертний жах бідного Падді, який перед судом присяглих не міг зрозуміти, за що його так тяжко карають за підроблений підпис, хоч він сам дозволяє кожному чоловікові в світі підроблювати його підпис, скільки захоче! І той народ усе балакає про християнство і не опустить жадної неділі богослуження і засипає весь світ Бібліями!
Признаюся вам, Маріє, коли в Англії ніщо не
