смакувало мені, ані люди, ані кухня, то причиною тому почасти був і я сам. Я привіз із собою добрий засіб лихого настрою з дому і шукав розривки у народу, що й сам уміє вбивати свою нудоту лише в вирі політичної та торговельної діяльности. Досконалість машин, які тут скрізь уживаються і перейняли на себе так багато людських чинностей, була для меня також чимось несамовитим; їх штучні механізми з колісцями, валками, циліндрами і тисячами дрібних гачків, цвяшків та зубчиків, що порушуються майже пристрасно, навівали на мене тривогу. Не менше тривожила мене певність, точність, розмірність і докладність у життю англійців, бо так, як машини в Англії, видаються нам людьми, так тамошні люди видаються нам машинами. Еге ж, так і бачиться, що дерево, залізо та мосяж захопили там людського духа і майже збожеволіли з надміру того духа, а обездушений чоловік, як пуста мара, зовсім машинально сповняє свої звичайні діла, в певній означеній мінуті жре біфштеки, виголошує парляментарні промови, чистить нігті, сідає до повоза або вішається.
Можете собі уявити, як зростало зо дня на день моє незадовалення в тім краю. Та найчорніший настрій наліг на мене одного разу, коли я під вечір стояв на мості Ватерльо і дививсь униз у воду Темзи. Мені здавалося, що в ній відбивається моя душа і визирає до мене з води з усіма своїми ранами та шрамами… При тім напливали мені на тямку самі найприкріші історії. Я згадав про ту рожу, що її все поливали оцтом, так що вона через те стратила свій солодкий запах і зів'яла перед часом… Згадав заблуканого метелика, якого один природознавець, дряпаючися на вершок Монбляна, бачив як літав над льодовими обривами. Згадав про ту освоєну мавпу, що зовсім зжилася з людьми, гралася з ними, але раз при столі в печені, що лежала на полумиску, пізнала своє власне молоде
