ще дуже підхлібний присудок Heros. А що пес, як видно було вже з його дотепного зверхнього вигляду, був не англійською скотиною, але так само, як і три інші особи, походив із Франції, то сини Альбіону тішилися дуже, що їх великий полководець здобув собі бодай між французькими псами таке признання, якого всі інші креатури у Франції так соромно відмовляють йому.
І справді, це товариство складалося з французів, і карлик, що тут же представив себе як мусьє Тірліті, почав по-французьки говорити такі диковини і з такими пристрасними жестами, що бідні англійці ще ширше, як звичайно, пороззявляли роти й носи. Іноді серед довшої павзи він піяв, як когут, і те «кукуріку» та імена багатьох цісарів, королів та князів, якими він пересипав свою промову, це було мабуть одиноке, що розуміли його бідні слухачі. А тих цісарів, королів та князів він виславляв як своїх прихильників та приятелів. Запевняв, що ще восьмилітнім хлопчиком мав довгу розмову з блаженної пам'яті величеством Людовиком XVII, який і пізніше в важних справах усе засягав його поради. Перед бурею революції він, як і багато інших, спасся втекою, і аж за цісарства вернув до коханої вітчини, щоб напуватися славою великої нації. Наполеон — говорив далі — ніколи не любив його, за це його святість папа Пій VII майже обожав його. Цар Олександер давав йому бонбони, а княгиня Вільгельміна фон Кіріц усе брала його на коліна. От так — викрикував він, — від самих дитячих літ жив я між самими володарями. Нинішні монархи, так сказати, виросли зо мною разом, і я вважаю їх собі рівнею, і коли котрий із них попрощається з цим світом, завсігди надягає жалобу. По тих поважно виголошених словах запіяв, як когут.
Мусьє Тірліті справді був один із найчудніших карликів, яких мені довелося бачити. Його старе-
