че, поморщене лице творило такий забавний контраст із його дитячо-щуплим тільцем, а вся його осібка не менше забавно контрастувала зі штуками, якими він пописувався. Він ставав у найсміліших поставах і нелюдяно довгою шпагою сік повітря на всі боки, і при тім раз-у-раз клявся на свою честь, що оці кварти або оці терци[1] ніхто не зумів відбити, а натомість його відбою не переб'є ніяка людська сила, і викликав кожного з публіки помірятися з ним у шляхетній штуці фехтунку. Помахавши отак якийсь час і не знайшовши нікого, хто б поважився стати з ним до прилюдного поєдинку, карлик уклонився зі старофранцузькою ґрацією, подякував за ласку, яку йому виявлено, і просив дозволу заповісти високоповаженій публіці найчудовніше чудовище, яке подивляла досі англійська земля.
— Бачите оцю особу, — пищав він, надівши брудні ґлянсовані рукавички і з почесною ґалянтерією виводячи насеред кола молоду дівчину, що належала до товариства, оця особа, це панна Лявренція, одинока дочка шановної і християнської дами, яку ось тут бачите з великим барабаном, і яка ще й досі носить жалобу по страті свого сердечного улюбленого чоловіка найбільшого черевомовця в Европі. Панна Лявренція затанцює тепер. Подивляйте танець панни Лявренції!
І по тих словах він знов запіяв, як когут.
Молода дівчина, бачилось, не звертала ніякісінької уваги ані на ті промови, ані на погляди видців; сердито заглиблена сама в собі, вона ждала, поки карлик простер під її ногами великий килим і взявся знов бімкати на своїм тріанґулі в супроводі великого бубона. Це була дивоглядна музика, мішанина незугарної бурливости і розкішного лоскотання, і я почув патетично-дурацьку, тужливо-
- ↑ Фігури фехтунку.
