— Тату, — сказав Савка, — он там, у сухих будяках дме вітер… немов у сопілку грає.
Цього було забагато. Салеюк розлючений, виведений із терпіння вхопив батіг із рук хлопця, схопив його за плечі і ну бити.
— Ти не гідний ходити за плугом! — кричав він. — І ти хочеш жити на світі? І як могла земля видати таку душу, як та, що ти маєш? Якийсь злий дух був при твоїм народженню. Від самого народження ти проклятий, ти дармоїде, волоцюго, ти чортівський дударю!
Удари батога сипалися без милосердя; нарешті Савка заверещав з болю. Рудько насторожив вуха; якусь хвилину він міркував, що воно діється — і зрозумів. Наїживши шерсть від хвоста до голови, бистрий, як блискавка, він кинувся на старого і цілою силою своєї пащеки вхопив за рам'я руки, що держала батіг, і зупинив биття. Салеюк і собі видав хриплий окрик; батіг упав на землю. З заіскреними очима, грізно вишкіривши зуби, пес стояв між батьком і сином.
— А, поганець! — крикнув батько. — Ти стільки ж варт, що й твій пес, ти ходачнику, ти міхоноше! Чекай, драбуго, завтра підеш у степ пасти свині, бо це сором для плуга, це зневага для святої землі дати тобі плентатися по її борознах. Дурний туман! Він чує сопілку, ади! Бачить, як перли сипляться з неба! Ах ти нуждо! Підеш за свиньми!
Наче блиснуло золоте сонце, такою радістю проясніло лице Савки, залите ще слізьми. Те, що батько вважав найбільшим упослідженням, хлопцеві видалося найвищим щастям. Як то! гонити свині! Алеж це нічого; але степ, свобода, ось у чому річ! Ой, свобода!
Та Савка зумів своєчасно запанувати над собою і не зрадити своєї великої радости. Аж вечером, коли був сам із Рудьком, він обняв пса, притулив до себе, поцілував його в морду і заговорив до нього стиха:
— Люблю тебе більше, як тата. Завтра, Рудьку, завтра пі-
