і львам, коли серед площі перед Трауером серед великого натовпу людей я знов побачив пані-матку з великим барабаном, і почув, як мусьє Тірліті піяв по-когутячому. Учений пес складав знов із патичків геройство льорда Веллінґтона, а карлик знов показував свої непоборні кварти і терци, а панна Лявренція знов почала свій дивоглядний танок. Знов ті самі загадкові рухи, та сама мова, що говорила щось незрозуміле для мене, те саме шалене відкидання гарної голови взад, те саме надслухування до землі вухом, тремтіння, блідість, остовпіння, а потім те саме страшно таємниче вмивання рук, і нарешті благальний, милосердний позирк набік, який цим разом ще довше спочивав на мені.
Так то воно! Жінки, молоді дівчата не згірше від жінок зараз догадуються, скоро звернуть на себе увагу чоловіка. Хоч панна Лявренція, коли не танцювала, все без руху і сердито дивилася перед себе, а танцюючи іноді лиш один однісінький позирк кидала на публіку, то відтепер це вже не був голий припадок, що цей позирк усе падав на мене, і чим частіше я бачив її танок, тим більше значучо яснів він, але при тім іще менше зрозуміло. Я був мов зачарований тим зором і три тижні від ранку до вечора тинявся по вулицях Лондону, зупиняючися скрізь там, де танцювала панна Лявренція. Серед найбільшого клекоту юрби міг я вже з найдальшого далека почути туркіт барабана та звенькіт тріянгула, а мусьє Тірліті, бачучи моє наближення, викрикував як умів найприязніше своє кукуріку. Хоч ані з ним, ані з панною Лявренцією, ані з панею мамою, ані з ученим псом я досі не обмінявся ані одним словом, то нарешті здавалося так, що я належу до їх компанії. Коли мусьє Тірліті збирав гроші, то наближаючися до мене поводився завсігди з найдобірнішим тактом і дивився все в супротилежний бік, коли я в його триріжний
