чині наковталася так багато тютюнового диму, запаху квасної капусти та грубіянства. Як Россінієві мелодії, звеніли в моїх вухах чемні фрази перепросин одного француза, що в день мого приїзду на вулиці тільки легенько штовхнув мене. Я майже налякався такої солодкої чемности, я, що звик був до німецьких хлопських щтовханців без перепросин. У перших тижнях мого побуту в Парижі я кілька разів навмисне старався, щоб мене штовхнули, аби лише радуватися музикою тих перепросин. Та не лише через ту чемність, але вже задля самої своєї мови мав французький народ у моїх очах якийсь аристократичний вигляд. Бо, як знаєте, у нас на півночі французька мова належить до прикмет вищої шляхти, з французькою мовою у мене з дитинства в'яжеться ідея аристократизму. А така паризька перекупка говорила краще, як ні одна німецька дама з 64 предками.
Завдяки такій мові, що надає йому аристократичного вигляду, мав французький народ у моїх очах якусь премилу казкову подобу. Це випливало з іншого спогаду моїх дитячих літ. Власне перша книжка, з якої я вчився читати по-французьки, були байки Ля Фонтена; їх наївно розумні вислови вбилися невідступно в мою пам'ять, і коли я оце прибув до Парижу і почув скрізь мову французьку, то мені раз-у-раз вчувалися Ля Фонтенові байки; все мені здавалося, що чую добре відомі голоси звірів: оце говорить лев, а оце каже вовк, а потім ягня або бузько, або голуб; не рідко здавалося мені також, що чую голос лиса, а в моїх спогадах виринали не раз слова:
Не, bon jour, que vous le corbean!
Que vous etes joli, que vous me semblez bean![1]
Такі байкові ремінісценції виринали в моїй душі ще далеко частіше, коли я в Парижі попав у ту вищу сферу, що називається "світ". Це ж був той світ, з якого небіжчик Ля Фонтен запозичував теми для своїх звірячих характерів. Зимовий сезон розпочався швидко по моїм
- ↑ Із другої байки Ля Фонтена: Крук і Лис.
