ані навіть ученого пса?
— Лежіть лише спокійно, — відповів Максиміліян.— Усіх я бачив, навіть ученого пса. Правда, він був у великій біді, нещасна скотина, коли я пострічався з ним у Парижі. Це було в Quartier Latin. Я власне проходив біля Сорбони, як з тієї брами вискочив пес, а за ним з десять студентів з палицями; до них приєдналося зо два десятки старих бабів, і всі вони верещали одним хором:
— Скажений пес!
Майже людськими очима дивився нещасний звір у великій смертельній тривозі; здавалося, що сльози плили з його очей, а коли він пролетів біля мене і його вогкий зір упав мені в очі, пізнав я свого старого друга, вченого пса, хвалителя лорда Валлінґтона, що колись наповняв подивом англійську націю. Чи справді він був скажений? Або може в Сорбоні заявив шкрябанням та гарчанням свій протест проти хлоп'ячих шарлатанств якогось професора, а той захотів позбутися такого неприхильного слухача тим, що признав його скаженим? Ах, а молодь не довго міркує, чи хто з ураженої професорської зарозумілости, або може з простих заздрощів крикнув: "Це ж якийсь скажений!" Вона як стій хапається бити своїми безмисними палицями, та й старі баби у таких випадках усе готові заверещати і заглушити голос невинности й розсудку. Мій бідний знайомий мусів упасти жертвою, перед моїми очима його вбили як пса, подали на наругу і викинули на гній. Бідний мученик учености!
Не веселіший був стан карлика, пана Тірліті, коли я віднайшов його на бульварі du Temple. Правда, панна Лявренція сказала мені, що він подався туди, але чи то я не думав про те, щоб справді пошукати за ним, чи то сутолока народу не допускала мене туди, досить, що я аж пізно завважив буду, де продукувалися велетні. Ввійшовши, застав я здоровенних завалидорог, що без діла лежали на ослонах. Вони швидко зірвалися з місця і поставали передо мною у своїх велетенських позітурах. Справді вони не були такі великі, як пишалися на вивішенім перед будою малюнку. Це були два здоровенні бе-
