— Не хочемо їсти, — відповів Степан, — а вина би нам!
Зараз послали до Микулич, де було також кілька християнських хат, і принесли вина.
— На здоров'я! — мовив Баша, тримаючи чарку в руці. — Хоч би в нас було по десять душ, то все таки замало, щоб ви могли помстити всіх ваших, котрих ми повбивали і всю ту біду, якої ми вам наробили!
Випив, перехристився і подав Івові.
Їх тіла, знеможені голодом, відтяті від голів, лише трохи потрепалися. Із них витекло хіба стільки крови, щоб могли ножі окривавитися, як із людей, що двадцять дев'ять день не мали хліба в роті.
Турки полізли до печери і відтяли ще й Андрієву голову, розбиту каменем. Із патронів, пістолів і ременів, якими оперізувалися ті герої, познаходили хіба недогризки, — решту погризли голодні гайдуцькі зуби.
Степанова голова зотліла в Скадарі, а Івова в Барі.
