Пізніше зустрічали ми того велетня досить часто, коли проходжувався в кориті ріки або по чагарнику. Він, здавалося, почував прикро свою самоту, не зустрічаючи рівного собі. Як виглядав? Був трохи подібний до тетерева, яких тут бігає багато, але сто раз більший. Мав на собі шматочки товстих крил і смішно короткий хвіст, який при кожнім своїм кроці комічно задирав угору. Бігати? — ну певно, бігати вмів що вмів. Я бачив його одного разу в погоні за маврійським щуром, і щур не мав ані хвилини надії на життя. Він похилив голову вниз і гнав через корчі та поміж молоді дерева як насмарована блискавка.
Нарешті велетень одної ночі зробив нам візиту в нашім шатрі, власне коли ми засіли до вечері. Правдоподібно червяків і гусільниць за день назбирав мало, бо видно було, що терпить сильний голод. Джек кинув йому половину печеного голуба; він проковтнув його як горошину, а потім розпочав напад. Приступив просто до отвору шатра і кинувся на решту нашої живности. Джек скочив з місця і вдарив його коцюбою, але каторжний птах копнув його одною ногою в груди так сильно, що Джек відразу присів дуже твердо. Я кинувся на нього з сокирою, але він, не чекаючи на мій удар, дав мені пару таких копняків, що я опинився на землі з бажанням спочити трохи. Це був порядний боксер і не схибив ані разу. І тут же він пожер усі наші голуби, проковтнув цілу паляницю, проковтнув ніж, а потім устромив дзюб у гарячий чай. Вихопив його відтак швидко, можете собі подумати! Але коли Джек почав сміятися і підняв трохи голову, кинувся старий пташище на нього і топтав його три секунди так, що йому відхотілося від сміху. Покинувши його, він почав поратися в шатрі. Та що шатро було занадто тісне для нього, перевернув його відразу копняками своїх ніг і почав парпати як парова ма-
