становища, для якого я присвятив свою честь і своє життя».
— Так, так, Маґдусю! Читай швидше.
«Розуміється зразу боліло мені не мало, коли я мусів зректися своїх колишніх намірів, мати тебе й кузинку Марґарету при собі в своїм домі. Оттим то серед теперішніх обставин я рад тому, що своїми плянами не потребую робити зміни у вашім дотеперішнім житті».
Голос читачки робився чимраз глухіший, а слухачка мовчала.
«Ваш дотеперішній спосіб життя певно так тісно зрісся з Вашою істотою, що Вам боліло б мабуть змінювати його. Що до мене, то я влаштував собі дуже скромне господарство і не наробив ніяких боргів окрім тих, що було доконче потрібне. На це видав я до остатку всі свої гроші, а коли моя просьба, дати мені хоч невеличку позичку, не спричинить Вам великого ущербу у ваших потребах, то зробили б Ви мені вельми велику прислугу, за котру я був би Вам вдячний довіку. Мене жде тяжка дорога, але відданий усім серцем своєму заводові із сильною вірою в Боже Проведіння маю надію побороти всі трудности. Кузинці Марґареті засилаю свої найкращі поздоровлення і прошу заявити їй, що згадка про її щиру прихильність в минулому ніколи не забудеться у мене. А Тобі, моя добра мамо, не можу ніякими словами вилити всієї моєї любови та вдячности. Але власне Ти, що так часто зазнавала приємности охочого давання, зрозумієш може вповні ту вдячність, якою пройнята моя синівська любов. Не май мені за зле, коли це на якийсь час мав би бути мій остаточний лист; бо вся моя праця, весь мій час і все моє життя має бути відданий моєму становищу. Хай Бог благословить і кріпить тебе! Твоє ім'я споминатиму все в моїх молитвах, а про твоє добре поводження не перестану думати ніколи. Твій незмінно люблячий син І. І. Сандон. Р.».
