Минув похмурний липневий день, а коли настала ніч, у деревах завивав гострий західній вітер. Було страшенно холодно[1]. Свині в стайні голодні й лихо погодовані. Тих кілька гарбузів, що перестояли посуху, ми з'їли самі, — боролися одні з одними і квичали раз-у-раз, як справдішні свині. Корови з телятами покинули фарму, шукаючи захисту між горами. Натомість коні-бороняки, з наїженою шерстю, як шпильки, сумно опиралися в дротовий пліт і тужливо дивилися на обгороджену ним зелену люцерну. Пастух Джо ходив, січучи зубами, в старім батьковім сюртуці, що мав лише один рукав — другий зжувало теля перед кількома днями, коли батько повісив був сюртук на палку серед поля замість віхи на місці, доки треба було орати.
— Ой лишенько! Та й препаскудна ж сьогодні ніч буде, — промовив батько до пані Браунової, що змерзла сиділа на софі, входячи з великим оберемком дров для розпалювання вогню.
Пані Браунова сиділа в нашім домі оце вже п'ятий чи шостий день. Старий Браун забігав часами до неї, і ми, діти, знали, що між ними не було свар-
- ↑ Не треба, здається, й пригадувати, що нашій літній порі в Австралії відповідає зимова пора.
