ками звішеними через штахети, як стара сорочка. Другий, випростуваний як паль, спав, стоячи опертий об гумове дерево, і спав так твердо, що старий охриплий когут-брамапутра вискочив на його лисий лоб і раз-по-раз піяв завзято своїм проразливим голосом. Інші лежали скулені довкола дому, а декілька лежало на грядках, розкиданих як дивоглядні гієрогліфи, предмет здивовання та квикливої спекуляції домашніх свиней.
Михайло Морріссі приїхав перший. Він мав зайняти почесне і відповідальне місце на чолі процесії. Великодушно він відступив свою карету на караван для домовини, і відповідно до того обвішав її чорним сукном. Ця карета, це був американський віз з дашком, що звичайно служив для перевозення м'яса, бо Михайло Морріссі був різником. Ззаду будки були дверці, а в середині було досить місця на домовину Малахії Муні. Кінь сусіди Квінна, «Луп'яр», був запряжений до тієї карети; його вибрано тому, що це був одинокий чорний кінь на всю околицю. Але хоча його фарба була досить жалібна, то його темперамент виявився зовсім невідповідним для такої урочистої оказії. Він був старий і його хвіст дополовини обсмиканий, та проте від нього віяло зачіпливим духом такої визиваючої буйности, яка зовсім не згоджувалася ні з його досить уже численними літами, ні з тим становищем, на якім він тепер опинився. Він тримав голову догори і стриг вухами, а його хвіст раз по разу так бадьоро задирався вгору, що лиса подекуди його насада виблискувала препогано і викликала насміхи, де тільки він показався.
Коли приятелі покійника посходилися, ввійшли всі з пошаною до кімнати, в якій на своїм ліжку наряжений лежав Малахія Муні посеред величезних свічок. Всі дивилися хвилю сумовито на його лице, як звичай велить.
