з напівопорожненою чаркою у висохлих пальцях.
— Ах ти чортяко такий! Так ти справді вмер? — простогнала жінка Муні з поза свого фартушка. — Одурив ти мене, Муні, одурив, зрадив навіки! О Боже, Боже!
А потім, бачучи, що з Малахією не було що вже сваритися, підняла голос і наповнила дім жалібним криком та заводила жіночим звичаєм аж до пізньої ночі. Потім почали заводити старі поморщені баби, що посходилися із милосердних родин, із найрізніших кінців світу занесених у цю пустиню.
Отак безсонна компанія просиділа біля покійника всю ніч аж до години, призначеної на похорон. Число жалібників, що охочі були випити завпокійну чарку, видавалося безпечним, та й джерело горілки якось не висихало. Із найтаємніших закутків фармерської домівки викочувано маленькі бочівки, повні аж до шпунту, як доказ щирого старання родини про почесний похорон покійника.
Похоронний поїзд мав вирушити з дому точно о десятій годині. До старого кладовища міста Боллярата була неблизька дорога, а вчасне вирушення видавалося пожаданим хоч би тому, що похорон Гулєя перед місяцем обложений був поліційною карою за надто скору їзду, коли похоронні поїзджани хотіли доїхати до кладовища ще перед замкненням брами.
Хури почали збиратися ще о сьомій рано, фармери на хурманських козлах, а їх жінки й діти ззаду. Похорон був таким випадком, що трапляється не часто, і гріх би був позбавити молодих хлопців та дівчат такої розривки, яка понад це не коштувала нічого. Але багато похоронних гостей просиділо всю ніч при тілі Малахії Муні при завпокійних чарках; ранок застав більше як десяток гостей порозкиданих біля фарми, що спали де хто впав. Один висів на штахетах перед домом з ру-
