ньому борюкалися дві свині.
Інші візники підганяли своїх важких коней до незвичного поспіху, і таким способом цей шалений похоронний поїзд гнав цілу обложену милю дороги, через переполошене село, розганяючи в ньому свиней, поросят, кіз, псів, курей і переляканих, плачучих дітей, закурений хмарою пилу, що закривала половину краєвиду, а довколишніх чоловіків та жінок проймала таким жахом і остовпінням, яке тривало кілька день. Ще пів милі далі гнав «Луп'яр», брикливо задерши хвоста і виваливши очі в диків розгоні, випередивши Колліну і при тім відламавши в Клєрковій кареті ліве колесо так гладко, що воно від карети раптом шульнуло поперек дороги.
Тоді Морріссі знов шарпнув свого коня уздою, і йому вдалося зупинити його ще по короткім бігу. Там він спокійно і ніби жалуючи чогось чекав решти поїзду. Процесія прибувала частинами, коні запінені та задихані, а похоронні гості густо присипані пилом, у якому на лицях піт робив виразні рівчаки. Жінки, особливо котрі товстіші, були страшенно потовчені та пооббивані і гірко дорікали мужчинам, та й мужчини самі признавали, що це непристійно і нерелігійно проводити похоронний поїзд таким шаленим галопом. І от Морріссі знов рушив на чолі поїзду, туго тримаючи в руках свого коня, і їхав так спокійно та достойно, як тільки це було можливе при веселім настрою коня і шумі горілки в його голові.
Про Клєрка дійшла відомість, що він сам не поніс жадної рани і працює пильно над тим, щоб замість відламаного колеса прикріпити дерев'яну підойму до свого воза. Всі чекали, що він вернеться додому і не піде далі на похорон.
Процесія потягла без дальших пригод на територію міста Баллярата. Найбільша частина візників і багато жінок поснули, а бідні коні самі тюпали нога поза ногу. «Луп'яр», не вважаючи на
