Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 20. Переклади (1962).djvu/84

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

лькагодинної погоні, після тієї скаженої нагінки, що випирала дух з грудей і знесилювала ноги! Лови на чоловіка, найдикіші, найзавзятіші з усйх! Втікача держали, попихали, волокли, штурхали й копали. А він, утікач, це була найнужденніша дичина, якийсь недобиток, зіссаний і посинілий після ночі, проведеної в повній листя щілині, мокрий по пояс після перебродження потоку; його нужденний одяг, промочений дощем, покритий болотом, висів на ньому пофалатаний, шапка була роздерта, руки й ноги криваві від страшного бігу через корчі, наїжені тернами й кропивою. У нього не було людського лиця; волосся прилипло до скронь, очі підпливли кров'ю і виповзли з ямок, ціле лице роздряпане, перекривлене страхом, лютістю і стражданням. Це був той звір, той утікач! Його пхали чимраз далі, поки він вкінці не повалився в сидячій позі при однім столику маленької кав'ярні, держаний чіпкими руками, що не переставали сіпати його.

В тій хвилі Ґійом почув перестрах, задеревенів на місці. Він ухопив П'єрову руку, а цей, зиркнувши, також зрозумів і також затремтів. Боже правий! Це ж Сальва! Той утікач був Сальва! Це його вони бачили, як гнав ліском, мов затравлений псами дикий кабан. Це він був ось тут, ця огидлива в'язанка, ця жертва нужди й бунту! І П'єрові в його тривозі знову привиділася нагло та невеличка рознощиця у брамі палати Дівіярів, та гарна білява дівчина, котрій бомба розірвала нутро.

Дюпо і Мондезір живо виявили свою радість разом з Ґасконом. Алеж цей чоловік не ставив ніякого опору, дав себе легко взяти як баран. І відколи був тут, так жорстоко держаний в руках, він поводив довкола себе змученим, безмірно сумним поглядом.

Він промовив. Це були його перші слова, сказані тихим, охриплим голосом:

— Я голодний.

Він умирав з голоду і втоми; від двох днів він не мав нічого в устах, крім тієї шклянки пива, що пив учора ввечері.