присутність була знаком великої ваги, яку прив'язувано до цієї справи. Вкінці впроваджено Сальва серед грімкого стукоту жандармських чобіт. Його поява збудила таку безмірну цікавість, що всі в залі повставали з місць. На ньому була ще шапка і довге, широке пальто, що розстарався йому Віктор. Несподіванкою для всіх був вигляд його довгого, вихудлого обличчя, такого лагідного і сумного, з рідким, рудим, уже сивиною припорошеним волоссям, з гарними синіми очима, повними ніжности, мрій і вогню. Він кинув поглядом на публіку і всміхнувся до когось знайомого — може до Віктора або до Ґійома, а потім не рушився більше. Президент почекав аж настане тиша, і потім потяглися формальності, якими починається розправа. Далі один урядник перечитав гострим голосом безкінечний акт оскарження. Вигляд залі змінився, люди слухали утомлені, трохи нетерпеливо; від кількох неділь газети мололи і перемелювали цю історію. Тепер не було ані одного порожнього місця, ледве лишалася перед трибуналом маленька прогалина, потрібна для переслухання свідків. Цей величезний стиск різнобарвився ясними туалетами дам і чорними тоґами адвокатів, між якими щезали три червоні тоґи суддів на тій такій низькій естраді, що ледве видно було понад головами іншими довгобразе лице президента. Багато дехто цікавився присяжними, силкувався розпізнати дещо з їх лиць, застелених тінню. Інші не зводили очей з оскарженого, їх дивував його змучений і рівнодушний вигляд; він ледве відповідав на питання, які півголосно задавав йому його адвокат, молодий, як говорили, талановитий чоловік, з цікавим видом, що тремтів і нервово чекав нагоди покрити себе славою. А найбільшу цікавість, в міру дальшого відчитування акту оскарження, збуджував стіл з речевими доказами, де накладено різнорідних уламків: тріску, вирвану з брами палати Дювіярів, кусні гіпсового тинку, що обсипалися зі склепіння, брукову плиту, розтріскану силою вибуху, і інші почорнілі відпади. Особливо зворушувала всі серця коробка модистки, що лишилася ціла, а ще більше заспиртова-
