сі причини свого замаху. Здивований і до глибини обурений п. Дельомюардієр вагався, силкувався не допустити того відчиту. Далі він зрозумів, що не випадає заткати уста оскарженому, і дозволив йому рухом не то гнівним, не то згірдним. І Сальва почав читати мов добрий, пильний учень, заїкуючися трохи, збентежений, виголошуючи інколи з особливим натиском слова, які очевидно справляли йому вдоволення. Це був окрик страждання й бунту, що виривався вже з грудей так багатьох видідичених. Там, внизу, страшенна нужда, робітник не може вижити за свою працю, ціла одна верства, найчисленніша і найвартісніша, вмирає з голоду, коли тим часом з другого боку упривілейовані, повні багатства по горло купаються в розкошах і не дають нікому навіть крихіт зі свого столу, не хочуть звернути ані крихітки цього накраденого багатства. І треба, значить, відібрати у них усе, страшними покликами розбудити їх з егоїзму, вибухами бомби заповісти їм, що надходить день справедливости. Це слово "день справедливости" викрикнув нещасливий грімким голосом, що розлігся по всій залі. Але найбільше зворушила всіх його пророцька заповідь: він сказав до присяжних, що віддає в жертву своє життя, що він не жде від них нічого, тільки смерти. "Але, — скінчив він, — із моєї крови виростуть інші мученики. Можете вислати мене на ешафот, але я знаю, що мій приклад породить інших смільчаків. Після мене прийде другий месник, потім ще один, потім знову нові, поки стара пережила суспільність не розвалиться і не настане нова, основана на справедливості, щастю, якого я є віщуном."
Два рази президент, гнаний нетерплячкою, силкувався перебити йому. Але він читав незворушено, совісно, мов осяяний, боячися виголосити невідповідно якийсь важливий зворот. Про цю заяву він певно думав увесь час тюремного ув'язнення. Це був рішучий причинок до його самовбивства, він віддав життя за славу, що вмер за людськість. І коли скінчив, то сів знову між жандармами. Його очі горіли, щоки облилися рум'-
